ICH HOL’ DIE LEUTE AUS DEM ALLTAGST

ICH HOL’ DIE LEUTE AUS DEM ALLTAGSTROTTEs gibt immer mehr Straßenkünstler: Musikanten, Maler undSchauspieler. Sie ziehen von Stadt zu Stadt, machen Musik, spielenTheater und malen auf dem Asphalt. Die meisten sind Männer, aber esgibt auch einige Frauen. Eine von ihnen ist die 20-jährigeStraßenpantomimin Gabriela Riedel.Das Wetter ist feucht und kalt. Auf dem Rathausmarkt in Hamburginteressieren sich nur wenige Leute für Gabriela. Sie wartet nicht aufZuschauer, sondern packt sofort ihre Sachen aus und beginnt ihreVorstellung: Sie zieht mit ihren Fingern einen imaginären Brief aus demUmschlag. Den Umschlag tut sie in einen Papierkorb. Der ist wirklich da.Sie liest den Brief, vielleicht eine Minute, dann fällt er auf den Boden, undGabriela fängt an zu weinen. Den Leuten gefällt das Pantomimenspiel. Nurein älterer Herr mit Bart regt sich auf. „Das ist doch Unsinn! So etwasmüsste man verbieten.“ Früher hat Gabriela sich über solche Leute geärgert,heute kann sie darüber lachen. Sie meint: „Die meisten Leute freuen sichüber mein Spiel und sind zufrieden.“ Nach der Vorstellung sammelt sie mitihrem Hut Geld: 4 Euro und 36 Cent hat sie verdient, nicht schlecht. „Wennich regelmäßig spiele und das Wetter gut ist, geht es mir ganz gut.“ IhreKollegen machen Asphaltkunst gewöhnlich nur in ihrer Freizeit. FürGabriela ist Straßenpantomimin ein richtiger Beruf.Gabrielas Asphaltkarriere hat mit Helmut angefangen. Sie war 19,er 25 und Straßenmusikant. Ihr hat besonders das freie Leben von Helmutgefallen, und sie ist mit ihm von Stadt zu Stadt gezogen. Zuerst hat Gabrielafür Helmut nur Geld gesammelt. Dann hat sie auch auf der Straße getanzt.Nach einem Krach mit Helmut hat sie dann in einem Schnellkurs6Pantomimin gelernt und ist vor sechs Monaten Straßenkünstlerin geworden.Die günstigsten Plätze sind Fußgängerzonen, Ladenpassagen undEinkaufszentren. „Hier denken die Leute nur an den Einkauf, aber bestimmtnicht an mich. Ich hol’ sie ein bisschen aus dem Alltagstrott“, erzählt sie.Das kann Gabriela wirklich: Viele bleiben stehen, ruhen sich aus, vergessenden Alltag.Leider ist Straßentheater auf einigen Plätzen schon verboten, denndie Geschäftsleute beschweren sich über die Straßenkünstler. Oft verbietendie Städte dann die Straßenkunst.„Auch wenn die meisten Leute uns mögen, denken viele doch anVagabunden und Nichtstuer. Sie interessieren sich für mein Spiel undwollen manchmal mit mir darüber sprechen, aber selten möchte jemandmich kennen lernen oder mehr über mich wissen.“Gabrielas Leben ist sehr unruhig. das weiß sie auch: „Manchmalhabe ich richtig Angst, den Boden unter den Füßen zu verlieren“, erzählt sieuns. Trotzdem findet sie diesen Beruf fantastisch; sie möchte keinenanderen.L

Результаты (украинский) 1:

Я HOL «ЛЮДИ З повсякденного Тротт
Там все більше і більше вуличних артистів: музиканти, художники та
актори. Вони переїжджають з міста в місто, роблячи музику, грати в
театрі і живопису на асфальті. Більшість чоловіків, але є
також деякі жінки. Одним з них є 20-річний
Straßenpantomimin Gabriela Riedel.
Погода холодна і волога. На Rathausmarkt в Гамбурзі ,
всього кілька людей для Габріели інтерес. Не чекайте
глядачів, але упаковує її речі відразу і починає свою
презентацію: вона тягне її пальці уявного листи від
конверта. Конверт вона робить в кошик для сміття. Що насправді там.
Вона читає лист, можливо , в хвилину, то він падає на землю, і
Габріела починає плакати. Люди люблять пантоміму. Тільки
літні люди з бородою розбудовується. «Це нонсенс! Така річ
повинна бути заборонена. «Перед тим , Габріела був роздратована такими людьми,
сьогодні вони можуть сміятися про це. Вона каже: «Більшість людей щасливі
про мою гру і щасливі.» Після виступу вона збирає з
капелюхом грошима: 4 євро і 36 центів заробили їх, а не погано. «Якщо
я регулярно грати і погода хороша, я просто відмінно.» Її
колеги роблять асфальт мистецтво зазвичай тільки у вільний час. Для
Gabriela Straßenpantomimin справжня професія.
Габріела асфальт кар'єра почалася з Helmut. Вона була 19,
він 25 і Busker. Ви вже особливо вільне життя Helmut
впала, і вона переїхала з ним з міста в місто. По- перше, Габріела
тільки зібрали гроші для Helmut. Вона танцювала на вулиці.
Після сварки з Helmut вона тоді в аварії курсу
6
дізналася міміку і стала шість місяців тому вуличного художника.
Кращі місця пішохідні зони, торгові пасажі і
торгові центри. «Тут люди думають тільки про покупку, але , звичайно ,
не до мене. Я дам вам трохи від щоденної рутинної роботи , «говорить вона.
Габріела дійсно може: дуже багато залишилося, решта з забуте
повсякденне життя.
На жаль, вуличний театр уже заборонений в деяких місцях, тому
що ділові люди скаржаться на вуличних художників. Часто забороняють
міста то вуличне мистецтво.
«Не дивлячись на те що більшість людей , як ми, але багато хто думає про
бродяг і нероб. Зацікавлені в моїй грі , і
іноді хочеться говорити про це зі мною, але рідко хто - то хоче ,
щоб я знав або дізнатися більше про мене. "
Життя Габріели є дуже непросто. вона також знає: «Іноді
я дійсно боюся, земля під їх ногами , щоб програти," говорить вона
нам. Тим НЕ менше, вона вважає цю професію фантастичним; вони не хочуть який - або
інший.
L

Результаты (украинский) 2:

The more modern they are, the more vulnerable they are to the pressure of work and income. They have little entertainment time.

One of the reasons that young people are always tired is the company's work too much, the intensity of work high. They also faced a modern personnel use mode, which was the replacement of the machinery.

Solution to avoid negative consequences caused by pressure, including:
First, arrange the work reasonably. The hard and important work should prioritize the completion of first. Should create a list of tasks to do for the next day. Work as planned and prioritize the leisure time.
Change game habits, surf Facebook, use phone... By participating in collective activities, outdoor advocacy games are also possible. Play sports such as: Yoga, volleyball, badminton, football, tennis... Let them find joy and balance themselves in life.